Позакласна робота

Голодомор 1932-1933 роки

Golodomor from Ганна Балецька

********************************************************************************

Урок мужності

Україні потрібна Надія

Мета:

-         формування в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії;

-          виховання громадянських почуттів, свідомої соціальної активності та відповідальності;

-         формування й розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі героїчного вчинку української льотчиці Надії Савченко;

Обладнання:

-         демонстраційний матеріал: державна символіка України, мультимедійна презентація ,твори відомих письменників про Україну.

-         Великий тлумачний словник української мови. - К., 2001.

«Я вірю в свій народ.

 І я вірю, що у нас дійсно чиста,

 гідна і славетна нація.»

Надія Савченко

Хід уроку

 І. Організація учнів до уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Вчитель: Дорогі діти, у нас зараз пройде незвичайний урок. Сьогодні ми будемо говорити про мужність. Що ж ми розуміємо під словом “мужність”? (відповіді дітей)

У тлумачному словнику записано: “Мужність – це риса характеру людини, у якій поєднуються хоробрість, рішучість, витримка тощо // відвага, сміливість”.

Асоціативний кущ

З якими словами асоціюється у вас  слово «Мужність» ?

 

Мужність

 

(Вітчизна, геройство, сміливість, подвиг, патріотизм)

А ще слово «мужність » асоціюється зі словом «війна», адже саме в страхітливому вогнищі війні гартуються мільйони героїв, чиї подвиги стають легендою і вічно житимуть у віках, викликатимуть захоплення і велику шану всіх наступних поколінь, вільних і чесних людей світу. Є герої відомі всім, є герої – маловідомі, а є – і взагалі нікому невідомі. Але ж значення подвигу, його цінність, вимірюється не знаменитістю. На знаменитість ніхто із героїв в ті моменти і не розраховує. Просто вони знали і завжди собі повторювали: “Якщо не я, так хто ж…” І з молитвою на губах, з ім’ям матері, дружини чи дитини здійснюють неймовірні подвиги.

ІІІ. Повідомлення теми уроку.

     Сьогодні ми з вами будемо говорити про справжню українську патріотку, мужню дівчину, котра обрала собі нелегку чоловічу професію – Надію Савченко.

ІV. Робота над новим матеріалом.

Наді́я Ві́кторівна Са́вченко (нар. 11 травня 1981, Київ) — українська військова льотчиця, штурман-оператор вертольота Мі-2416-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України, старший лейтенант.  На початку липня 2014 р. опинилась на території Росії і безпідставно звинувачена у вбивстві російських журналістів, хоча перед тим була захоплена та ув'язнена проросійськими сепаратистами, активну співпрацю з якими офіційна влада Росії не визнає. Рішенням ПЦ «Меморіал» Надія Савченко офіційно визнана політичним в'язнем.

Розповідь про цю мужню дівчину, справжнього патріота своєї Батьківщина я хочу розпочати словами ж самої Надії: «Я вірю в свій народ. І я вірю, що у нас дійсно чиста, гідна і славетна нація.»

На домашнє завдання вам було підготувати повідомлення про Надію Савченко. Хто хоче розповісти про  цю мужню дівчину?

Повідомлення учнів.

1 учень. Небо Надія Савченко полюбила ще в дитинстві, коли літала з батьками до Криму. З тих самих пір вона мріяла про нього. Довго за різними довідниками шукала, в яких ВУЗах готують льотчиків. І знайшла – Харківський університет Повітряних сил України. Її не хотіли приймати, але вона на протязі чотирьох років домагалася свого.  І на четвертий рік все ж домоглася прийому у генерала, який попередив: «Якщо хочеш вчитися, відслужи рік в армії». Надія одразу ж пішла контрактником до Збройних сил України. (В перервах між спробами навчитися літати Надя освоїла професію модельєра-дизайнера і рік провчилася на факультеті журналістики Київського університету).

2 учень. Спочатку її відправили служити радисткою. Але така служба була не для неї. Вирішила, що ніде, лише в десантних військах, зможе бути ближче до неба. І пішла проситися до командира десантного батальйону. Щоб від неї відчепитися, комбат сказав: «15 кілометрів полігону, з 15-кілограмовим рюкзаком десантника. Біжиш разом з хлопцями, по снігу. Якщо не відстанеш від них – візьму». «Добре», – відповіла Надя і через тиждень вже служила у Житомирському аеромобільному батальйоні. На новому місці служби її намагалися посадити в штаб писати папірці, але вона добилася переведення в бойову роту. Ось так почала служити у десанті. Це була її перша маленька перемога на шляху до мрії.

3 учень. Але для того, щоб стати пілотом, цього було мало. Вона знову поїхала до Харкова, знову почула відмову: мовляв, не вистачає військового досвіду. Надя повернулась назад в Житомир, де проходила службу. Згодом дізналася, що її роту відправляють в Ірак.  У 2004 році вона разом з іншими миротворцями пішла служити до Іраку, де була стрільцем третьої роти 72-го окремого механізованого батальйону. Їздила на патрулювання, ходила в наряди, не очікувала ніяких поблажок. «Я не жінка, я – солдат», – не раз повторювала, коли хтось із хлопців намагався бути з нею джентльменом. Вона добре знала – сама вибрала таку професію, тому сама буде нести свій автомат. В Іраку вона прослужила півроку. В батальйоні, крім неї, було ще 25 хлопців. «Я служила з ними як товариш, і поступово вони звикли сприймати мене саме так», – розповідала Надія. «На війні нікому нічого не доводила, просто виконувала свою роботу, щоб її не робили за мене інші».

4 учень. Не обійшлося і без курйозних випадків. Ось як про це згадує сама льотчиця: «В Іраку один араб поліцейський спочатку хотів купити мене за двох баранів – це у них така стандартна ціна за жінку. Потім мене хотів купити ще й принц Ес-Сувейри, вже за 50 тисяч доларів. Принц сватався серйозно – привозив мені на КПП троянди, фініки, золото. Я брала тільки троянди – щоб уважити людину. У підсумку комбат пояснив йому, що операція неможлива. Хоча я не пішла б за нього навіть за мільярд». «Найяскравіший спогад з війни – буря в пустелі, коли на відстані витягнутої руки вже нічого не видно», – романтично згадує льотчиця.

5 учень. Після служби в Іраку Надія знову поїхала до Харкова поступати на льотний факультет і знову їй відмовили. Тоді вона вирішила звернутись до міністра оборони (на той час міністром оборони України був Анатолій Гриценко). Два місяці чекала своєї черги на прийом. Тільки після особистого дозволу міністра оборони дівчину прийняли на навчання. Двічі її відраховували з університету як «непридатну до вильотів в якості льотчика», але вона двічі відновлювалась і в 2009 році все-таки закінчила університет вже не як льотчик-винищувач, а як штурман. Після закінчення університету проходила службу штурманом оператором Мі-24     3-го окремого полку армійської авіації Повітряних сил України в місті Броди Львівської області. Має 170 годин нальоту і 45 стрибків з парашутом.

6 учень.  Коли розпочався збройний конфлікт на сході України, Надія, під час відпустки, поїхала туди добровольцем і служила бійцем в батальйоні «Айдар». При цьому залишалася діючим офіцером ЗСУ.  Мати Надії – Марія Савченко розповідає про доньку: «Як вона йшла, я казала: «Надю, зупинись!». «Мамо, ти нас виростила патріотами, я маю захищати свою державу».

7 учень. Батальйон «Айдар» дислокувався біля селища Щастя, що в Луганській області. В той час у Наді перебувала її сестра. Вранці, 18-19 червня Надя (позивний «Куля») отримала інформацію про те, що будинок, в якому розташувались наші розвідники, обстрілюється противником, є поранені. Вони з сестрою негайно сіли в машину і поїхали за постраждалими. Слідом за ними повинен був виїхати один з підрозділів батальйону. Сестра встигла зробити дві ходки, вивозячи поранених бійців, а Надя з екіпажем БТРа відправилися до будинку за іншими пораненими. Але проскочивши потрібний поворот, хлопці нарвалися на засідку. Їх обстріляли, а БТР вивели з ладу. Надія і її бойові товариші отримали поранення. Вони забарикадувались в якомусь будинку і до останнього відстрілювалися. Їм на допомогу кинулися десантники. Але сили були нерівними, боєприпаси закінчилися. Противник почав кидати гранати. Коли приїхала допомога, Надю, двох її товаришів і поранених бійців взяли в полон.

8 учень.  8 липня стало відомо, що Надія Савченко перебуває під вартою в Росії у слідчому ізоляторі міста Воронежа. Дуже швидко була сфабрикована справа про неї. За версією Слідчого комітету Росії, вона начебто перетнула українсько-російський кордон сама, під виглядом біженки, без документів, і була затримана на території РФ. Того ж дня, 8 липня, Президент України Петро Порошенко наддав розпорядження Міністерству закордонних справ та Генеральній прокуратурі України вжити заходів щодо повернення Надії Савченко, «захопленої терористами» та «незаконно вивезеної до Російської Федерації», в Україну. (Розпорядження Президента України № 951/2014-рп «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну громадянки України Надії Савченко»). 9 липня створено сайт, присвячений Надії Савченко, який закликає всіх, від кого це залежить, допомогти у її звільненні – http://savesavchenko.tsn.ua/.

9 учень. 21 серпня Президент України Петро Порошенко нагородив українську льотчицю, старшого лейтенанта Збройних сил України Надію Савченко орденом «За мужність» IIІ ступеня. Відзнаку льотчиці присвоєно «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку», зазначається в Указі Глави держави. Також Надії Савченко було передано листа від Петра Порошенка, в якому він підкреслив, що ім’я української льотчиці стало символом боротьби для українців у всьому світі. Він також запевнив Надію, що робиться все можливе для визволення її із полону. «В найкращому місці Києва – на Майдані Незалежності ми стоятимемо поруч, святкуючи перемогу! Україні потрібна Надія», – зазначив Президент. Надія Савченко відповіла на лист Петра Порошенка. Українська героїня написала, що сподівається на те, що на українській землі нарешті запанує мир і вона вірить, що у Порошенка це вийде. «Я вірю в Майдан, в свій народ! І в перемогу», – написала Надія.

V. Підсумок уроку.

Глава нашої держави Петро Олексійович Порошенко робить все, щоб залучити увагу міжнародного співтовариства до справи Надії Савченко.  Вся українська спільнота з замиранням серця спостерігає за подальшою долею нашої Героїні. В різних містах України люди приходять до посольства РФ з вимогою – негайно звільнити Надію з полону, в знак підтримки Надії проводяться масові акції, волонтери і просто небайдужі підтримують її сім’ю.

А що можемо зробити ми для підтримання нашої Героїні?

Діти називають свої варіанти відповіді – посадити калину або вербу

(символи України), зайти на сайт Надії Савченко –

 http://savesavchenko.tsn.ua/.

та поділитись цією інформацією, щоб про несправедливість дізнався весь світ

Ми українці – велика родина,

Мова і пісня у нас солов’їна,

Квітне в садочках червона калина,

Рідна земля для всіх нас – Україна.

Використані джерела:

1.     Баутіна В.В. Тільки пам’ять не сивіє // Позакласний час. - 2001.- №13.-с.48

2.     Бурова Р.О. “П’є журавка воду”: Вечір пам’яті // Розкажіть онуку. - 1999.- №9.-с.5

3.     http://espreso.tv/;

4.     https://ru.wikipedia.org/wiki/;

5.     http://president.gov.ua/;

6.     http://24tv.ua/;

7.     http://www.volynpost.com/news/;

Тема.МИ – НАЦІЯ ЄДИНА, ТВОЇ МИ ДІТИ, УКРАЇНО!

Мета: поглибити знання учнів про історію, культурну спадщину України; формувати культуру взаємовідносин між людьми, повагу до традицій і звичаїв українського народу; зацікавити дітей вивченням та дослідженням історії свого рідного села ; виховувати любов до рідного краю, отчого дому, почуття патріотизму; прагнення дбати про добробут своєї  рідної землі.

Обладнання та оформлення: Державний Прапор України; класна

кімната  прикрашена повітряними кульками, елементами народної

символіки; проектор, комп’ютер; записи музики, відеоролики: «Небесна сотня»,«Україна прекрасна»; відеофільм «Я люблю Україну»; роздатковий матеріал; мультимедійна презентація.

Хід виховної години

І. Організаційний етап

Учні розташовуються в класній кімнаті.

Лунає пісня «Лише у нас на Україні».

                                                                                  Одна вона у нас така —                                      

                                                                                  уся співуча і дзвінка,

                                                                                  уся плакуча і гримуча

                                                                                  хоч без лаврового вінка.

Т. Г. Шевченко

Класний керівник.: Шановне товариство, шановні гості!

У нас сьогодні свято на тему: « Ми- нація єдина, твої ми діти, Україно!”.

( слайд 2)

Мета нашої зустрічі: поглибити знання  про історію, культурну спадщину України; формувати культуру взаємовідносин між людьми, повагу до традицій і звичаїв українського народу; зацікавити дітей вивченням та дослідженням історії свого рідного села ; виховувати любов до рідного краю, отчого дому, почуття патріотизму; прагнення дбати про добробут своєї  рідної землі.( слайд 3-4)

 На цю тему можна говорити не одину годину, але ми з вами зупинимося на найголовнішому.

 Батьківщина. Золота чарівна сторона. У кожного вона своя і у всіх вона одна. Зі знання свого роду починається кожна людина. А корені кожного починаються з батьківської домівки, з материнської пісні.

 З раннього дитинства в сім’ї намагаються прищепити найкращі людські риси: доброту, милосердя, гуманність. Ми, українці, повинні пишатися тим, що наша Україна ніколи не поневолювала інші народи, не вела загарбницькі війни, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів.

Учень:

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині райa

Їм красить все їх рідний край

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

                                   М. Чернявський

Кожна людина найбільше любить той край, де народилася і живе. Кожен пишається своєю рідною землею. Завжди хоче сказати про неї найкраще. У нашого народу глибоке й тисячолітнє коріння. Українці, як і інші народи, пройшли довгий шлях розвитку, що позначилося на усіх сферахїх життя - культурі, побуті, мові. Ми можемо пишатися своєю древньою величною історією.

        Мені здається, щоб бути патріотом своєї Батьківщини, потрібно знати і любити її історію.

ІІІ. Основна частина

Класний керівник:  Подивіться, будь ласка, у вікно: шепоче замріяний вітер слова кохання річці синьоокій, а день стоїть у шелестах золота та яскравих кольорах осінніх квітів. Обнялися голубе небо і пожовкле колосся безкраїх степів. Такою ми бачимо під жовтневим сонцем нашу неньку – Україну. Вона горда від того,що зуміла виховати людей, здатних об’єднатися на Майдані, здобути волю,вибороти справедливість. Ми заявили про себе, як про велику націю, гідну зайняти достойне місце у світовій спільноті.

            Трагічні події в Україні, починаючи з листопада минулого року, тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни. Кожному з нас необхідно усвідомити, за що боролися учасники Євромайдану і заради чого пожертвувала своїм життям «Небесна сотня».(слайд 5)

Класний керівник:  Вшануємо їх пам’ять хвилиною мовчання.

Учень:

Народе мій, пишаюся тобою:

Моя душа – частинка твого «Я».

Красою правди у святім двобою

Понад Майданом сонця лик сія…

Є нація! Хай знають всі у світі:

Ми є! Народ піднявся із колін!

І переможно сонце правди світить,

Співає гордо наш Державний Гімн.

(Звучить Державний Гімн України).

Учитель: – Україна – це отча земля, рідний край, де ми народилися.

Столиця України – Київ.(слайд 6)

   Широкі i чарiвнi простори, прекрасні села i міста.Могутньо котить до Чорного моря сиві хвилі найбільша річка України – Днiпро.Буйною зеленню шумлять на його берегах сади, ліси.Золотистим морем розливається безкраїми нивами жито-пшениця.

– Погляньте на карту України.(слайд 7) На нiй позначено кордони української землi. На півдні нашу державу омивають теплі моря – Чорне й Азовське, є в нас чудові гори. Простір землі, заселений українським народом великий. Щоб йогоперетнути, потрібно пішки йти із заходу на схід 90 днів, долаючи щодня по 30км.

   Ми ще раз наголошуємо:   «Наша Україна – єдина країна!».(слайд 8-11)

І не має значення, на якій частині цієї величної держави ми проживаємо, ми – єдині. Єдині в думках, у помислах, у бажанні жити у вільній, незалежній державі з високими показниками її розвитку та співдружності її громадян.

 Україна має давні традиції державотворення, вона пройшла непростий

шлях до здобуття своєї Незалежності. Її історія та велич творилась віками

людьми, чиї імена викарбувані в серці кожного українця. Варто згадати не одне покоління борців за визволення, за відновлення української державності.(слайд10)

Класний керівник: Звідки взялась назва «Україна»?

Учень: (слайд12) Вперше назва Україна з’явилася наприкінці ХІІ ст. в Іпатіївському літописі у 1187 році у зв’язку зі смертю в Переяславі князя Володимира Глібовича. Поняття Україна і Русь є тотожними. Україна є просто новою   назвою Русі. А Русь, відповідно, є прадавньою назвою України

 Учень-історик:   (слайд13)  Віддавна на території України існували держави    скіфів,   сарматів, готів та інших народів, але відправним  пунктом української державності і культури  вважається Київська Русь (ІХ-ХІІІ століття). Формування новітньої нації припало на часи визвольної війни 1648-1657 років під  проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. Результатом війни стало заснування в Україні козацької держави – Війська Запорізького.У ХVІІІ столітті козацька автономія була ліквідована. Під час української  революції   на початку ХХ століття постало декілька національних держав:Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західно-Українська  Народна Республіка.У 1919 році відбулося возз’єднання українських земель, проголошено Акт злуки. У 1922 році Українська республіка ввійшла до складу Радянського Cоюзу. Сучасна держава Україна утворилась у результаті розпаду РадянськогоCоюзу 1 грудня 1991 року.

Класний керівник:

 А зараз ми проведемо вікторину «Чи знаєте ви Україну?»(слайд14)

1. У якій півкулі знаходиться на карті наша Батьківщина? (У східній).

2. На якому материку ми живемо? (Євразія).

3. Які країни межують з Україною на півночі? (Білорусь).

4. З якою державою Україна межує на сході? (Росія).

5. Коли країна проголосила свою незалежність? (24 серпня 1991 року).

6. Де знаходяться географічний центр Європи? (На території України в

Закарпатській області поблизу с. Ділове).

7. Яка називається найвища вершина Карпат? (Гора Говерла, 2061 м).

8. Яка найбільша річка в Україні? (Дніпро).

9. Як називається столиця України? (м. Київ).

10. Яке найбільше озеро в Україні? (озеро Сасик).

Класний керівник: Щороку ви поглиблюєте, збагачуєте новим змістом поняття «Батьківщина». Нещодавно поняття «Батьківщина» обмежувалось для вас рідною хатою, де вперше пізнали любов та опіку мами і тата, ласку бабусі,мудрість дідуся, тепло родини. Проминуло раннє дитинство – і вже стежинка від хати повела вас до школи. Саме тут відкрили для себе, що ви не просто діти своїх батьків, а ще й українці, а Батьківщина наша – Україна, велика і прекрасна.

  Україна – одна з найбільших держав Європи. За офіційноюстатистикою на 1 січня 2014 року в Україні проживає 45,5 мільйонів осіб. За цим показником Україна займає 29 місце у світі. Оскільки це велика країна, то живуть у ній люди різних національностей. Поряд з українцями на території України проживають представники понад 100 національностей.

А зараз ми з вами проведемо конкурс

 «Мовознавство для допитливих»:

Завдання: Здійсніть заочну подорож містами України і скажіть, хто вас зустріне:

(Заочна екскурсія містами України . Відеофільм «Я люблю Україну»)

у Києві – (киянин);

у Кіровограді – (кіровоградець);

у Харкові –(харків’янин);

у Львові – (львів’янин);

у Сумах – (сумчанин);

у Донбасі – (донбасівець);

в Одесі – (одесит);

у Чернівцях – (чернівчанин);

у Чернігові – (чернігівець);

у Полтаві – (полтавчанин).

Класний керівник:  Мова відіграє важливу роль не лише у становленні націй, але й у житті кожної людини, адже слова мають свою енергетику, а отже – чинять вплив на нас із вами. Детальніше вам розповість група

учнів-лінгвістів.

Учні-лінгвісти

Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й

неповторну культуру, відому всьому світові.

 Однак найголовнішою ознакою, що дає йому право називатися нацією, є

мова – його найбільша духовна цінність. Це найдорожчий скарб, переданий нам попередніми поколіннями, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці. Пригадаймо слова Панаса Мирного: «Найбільше і

найдорожче добро в кожного народу – це мова. Ота жива схованка людського

духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої

сподіванки, і розум, і досвід».Якщо в народу відібрати його мову, він зникне, втративши культуру та історію. Ось як про це свого часу сказала Ліна Костенко: «Нації вмирають не відінфаркту, спочатку їм відбирають мову».

Один давньогрецький філософ казав: «Заговори, щоб я тебе побачив». Це

дуже символічний вислів із глибоким змістом. Якими побачать українців інші народи, залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними та освіченими, хочемо, щоб про нас знав увесь світ, хочемо шанувати та любити рідну мову. Українська мова – це святі скрижалі української нації, тому її слід берегти, пишатися нею, завжди пам’ятаючи про її значення, про її цілющу, відроджуючу силу:

Учениця

Ми з нею відомі усюди,

Усе, що треба, нам є

А хто свою мову забуде,

Той серце забуде своє.

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот.

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

                         В. Сосюра

Класний керівник:  Українська пісня – це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від

дитинства до старості.

– А зараз пропоную трохи відпочити і поспівати

 (Учні виконують пісню «Діти України»)

Класний керівник:Село, наша маленька Батьківщина, така близька і дорога серцю кожної людини. Це і споришева стежка до батьків, криниці, і мамині мальви біля вікна, і тужливий клекіт журавлів у небі над рідною хатою. Усе це дороге нам із дитинства і залишається з нами до старості. Куди б вас не закинула доля, я думаю, ви пам’ятатимете наше село, з його вишневими садами, родючою землею і запашними квітами.

Учениця:

Пахне рідне село тишиною лугів,

І роздоллям небес, і піснями гаїв,

І полями, де сонячне світить чоло.

І хлібом, і цвітом, і прадідом – дідом

Пахне рідне село, моє рідне село.

Будить рідне село і зорю, і росу.

Я любов до землі все життя пронесу,

Все, що бачу навкруг, все в мені проросло.

І хлібом, і цвітом, і прадідом – дідом

Пахне рідне село, моє рідне село.

Слово надається учням-дослідникам.

 (учні розповідають легенди рідного  села Барбова.)

Учениця: «Легенда про болотяника»( слайд 18)

Вечером на багнистій землі мерехкотять різнокольорові вогники. Не один сміливець зник, коли йшов за блукаючими вогниками, що манили до себе красою. Говорили, що болотяник забирав їх до себе аби мати хороше товариство. Ця істота дуже схожа на чоловіка з довгими руками. Тільки його тіло вкрито густою сірою шерстю, а нижче спини у нього хвіст з гачком.

Учень: «Легенда про лісового духа – Блуда»

Нерідко люди, які йшли по гриби чи ягоди годинами ходили довкола одного місця, збивались з дороги. Це  лісовий дух – Блуд з усіх сил намагався завести людину в глибочінь лісу звідки ніяк не можна вибратися, або ж напускав тумани, щоб зовсім збити з пантелику.

Учень: «Легенда про “писеголовців”»

З лісів приходили “писеголовці”. Це істоти, які нагадуали людину. У них одна сторона людини, а друга – собаки. Приходили вони в село їсти. А любили свіжовипечений хліб, тому найчастіше заходили до тієї оселі, де жінка пекла хліб, на запах.. Вигрібали з печі запашні паляницці і з’їдали. Потім починали кричати людським голосом: “Маріко”, “Гафіко”! Та так кричали страшно, що люди з переляку вибігали з хат і ховалися в лісових хащах.

 Учениця: «Легенда про Чорний хрест»( слайд 19)

У всіх своїх бідах жителі Барбова звинувачували істот, які жили в болотах і лісах. І вирішили вони в правителів попросити допомогу, щоб захистити та відвернути напасть надприродних істот села.

 Тоді  і було подаровано Барбову величезний Чорний хрест, який би відвертав  від села чорні сили. Цей хрест за часів, коли руйнували церкви, хотіли знести. Тільки–но хтось пробув доторкнутися до нього., щоб зруйнувати, тому виконавцю зразу ставало погано, ту людину переслідував вдень і вночі хлопець – дух, який ніби–то втік від болотяника і сховався за хрест, але зі страху тут же і помер. Його поховано біля хреста. Кажуть, що вночі він кричить, плаче, ніби попереджує і застерігає барбівчан від чорних сил.

 Отже ,легенди підтверджують, що село Барбово справді виникло на лісистій та болотистій, важкодоступній місцевості. І нелегко було нашим предкам освоїти землі Чорного Мочара.

Цікава історія нашого села, легендарна і загадкова. Та:

Одна Батьківщина і двох не буває.

Місця, де народився, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Класний керівник

 Слава країни – це не лише її територія, мова, природні

багатства, а головне – люди, які своїми здобутками прославляють країну на весь світ. Слід згадати найвидатніших з-поміж тих, чиї імена назавжди увійшли в історичну пам’ять, у душу народу українського.

– Про них Вам розкаже група учнів-соціологів.

Учні-соціологи (слайд 20-23)

Тарас Григорович Шевченко – український поет, філософ, письменник,

графік, художник, політик, громадський діяч, і, як кажуть самі українці,

духовний батько сучасного українського народу.

Григорій Сковорода – педагог, поет, просвітитель, філософ, автор

трактатів, байок, пісень.

Микола Лисенко- український композитор, автор опер «Тарас Бульба»,

«Наталка Полтавка», «Енеїда», автор дитячих опер і оперет.

Михайло Грушевський – історик, організатор української науки,

професор, автор ілюстрованої історії України.

Борис Патон - всесвітньо відомий вчений у сфері металургії і технології

металів, академік, президент Національної АН України, автор технології

зварювання тканин.

Ігор Тамм – видатний фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії з

фізики. Його дитинство пройшло у Єлисаветграді (нині Кіровоград), закінчив

Єлисаветградську чоловічу гімназію (1913 р.).

Микола Амосов – видатний український лікар, учений у сфері серцево-

судинної хірургії, біокібернетик.

Леонід Каденюк – перший космонавт незалежної України, Герой України.

Відомі українські спортсмени:

Сергій Бубка (стрибки з жердиною), Лілія Подкопаєва(спортивна

гімнастика), Оксана Баюл (фігурне катання), Яна Клочкова(плавання), Олег Блохін і Андрій Шевченко (футбол), Ірина Дерюгіна і Ганна Безсонова (художня гімнастика), братиВіталій та Володимир Клички, Василь Ломаченко іОлександр Усик (бокс).

Класний керівник: ( слайд 24-25)

Сьогодні ми продовжуємо боротись за свою незалежність на сході України.

Ніхто крім нас самих не допоможе нам у цій війні.

 Ми – навчилися споряджати армію, облаштовувати біженців, втягувати зарубіжних дипломатів, бізнесменів, інтелектуалів.

   Сьогодні наші хлопці, чоловіки, сини – нащадки великих лицарів-вояків Святослава, козаків-січовиків продовжують захищати українську землю зі зброєю в руках. Відважні, хоробрі, мужні – вони , справжні воїни, ідуть на передову, захищають кордони нашої держави для того, щоб ми з вами могли спокійно жити, народжувати і виховувати дітей у вільній, демократичній, незалежній країні.

   Серед таких воїнів є і наші односельчани. Це Івашко Віктор та Калій Іван -

колишні учні нашої школи, які  є учасниками дій АТО і захищають нашу Батьківщину від сепаратистів та терористів,  намагаються довести, що наша рідна українська земля є цілісна держава. Вони перебували в найгарячіших точках АТО . А сьогодні ми з вами маємо змогу поспілкуватися із військовослужбовцем, нашим односельчанином, який виконував бойове завдання в зоні АТО Віктором Івашко.( спілкування з Віктором)

Учень: На світі багато чудових країн,

Мені наймиліша, найкраща країна,

Яка піднялася, мов Фенікс, з руїн,

Безсмертна моя Україна.

Ти з давніх віків непокірна була

І волю свою боронила невпинно.

Нарешті збулося – її здобула

Звитяжна моя Україна.

На землях твоїх неозорих степів

Живе працьовита і чесна родина,

Хвилюється колосом стиглих хлібів

Моя золота Україна.

В садах і дібровах в вечірні часи

Чарує нас пісня дзвінка солов’їна,

І чути співочі дівчат голоси, –

Пісенна моя Україна.

Тепер ще не легко живеться тобі,

Є в тому, мабуть, особлива причина.

Та все подолає в тяжкій боротьбі

Незламна моя Україна.

Квітуй, мов калина, над плесами вод,

Будь в дружбі і праці міцна та єдина.

Хай буде щасливим твій вільний народ,

Прекрасна моя Україно!

                         

                Молитва за єднання

Учениця

О Боже єдиний, здійсни мою мрію,

Не діли нашу землю на Захід і Схід,

Бо всі ми єдині, усі ми сім я ,

В усіх нас одна Батьківщина, одна,

Одна і єдина, як вічна любов,

За неї ще пращури лили свою кров.

За волю, за єдність боролись вони,

Щоб в вольній країні ми з вами росли.

За неї Шевченко ще в Бога благав,

У віршах своїх він про неї писав,

Писав і благав у свого народу,

Щоб він не проспав України свободу

Бо звір стоголовий уже не дрімає,

І пазурі гострі у серце впинає.

Не дай йому, Боже, не дай розірвати,

Не дай, щоби брат йшов війною на брата

Прожени той туман, що укутав усіх,

Щоб жити народ наш у спокої міг,

Щоби Україна завжди була вільна,

Завжди залишалась одна, неподільна.

І стяг синьо-жовтий здіймавсь аж до неба,

А більше для щастя нічого не треба!

ІV. Підведення підсумків виховної години.

Класний керівник:

Україна багатонаціональна, багатомовна, але Україна єдина.

Пам’ятаємо, не забуваємо і цінуємо нашу Батьківщину. Збережемо наш

патріотизм, віру та силу духу для наступних поколінь.

Пам’ятка для українця ( роздається всім присутнім) ( слайд 26-32)

-         Возвеличуй культуру та традиції українського народу.

-         Будь патріотом своєї держави. Бери приклад з мужніх, сильних!

-         Пам”ятай : нас багато, Україна - одна. Не рвімо її на шматки.

-         Поспішай робити добро,бо Україна – героїчна,а діти – майбутнє України.

-         Гордо промовляй: « Я – українець, і я цим пишаюсь»

(Демонстрація відеофрагменту «Україна прекрасна»)

Список використаних джерел

1. Гнатів П. С. Природні ресурси України [навчальний посібник] /

П. С. Гнатів, П. Р. Хирівський, О. Д. Зинюк. – Львів : Камула, 2012.

2. Кусок Т. Україна – держава європейська / Т. Кусок // Позакласний

час. – 2005. – № 15-16.

3.     Новий довідник: Історія України / упор. С. Крупчан,__

Мережа Інтернет

 

****************************************************************************

Урок мужності  «Пам'ять серця»

                                                   

Мета.

-          На основі історичних знань про голодомор 1932-1933рр. в Україні визначити масштаби трагедії українського народу та уроки історичної правди, як процесу оновлення та очищення народної пам’яті.

-          Виховання в учнів етнонаціональних, полікультурних, загальнолюдських цінностей, як основи формування громадянина – патріота України.

-          Формування та розвиток історичної пам’яті поколінь.

Матеріали та обладнання: малюнки, присвячені голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні. 

                                                Ілюстративний матеріал, мультимедійна презентація.

                                                Тематична виставка літератури «Дослідження голодомору

                                                1932-1933рр. в Україні та світі».

                                                 Композиція «Бозю, дай мені хоч соломинку» (барвінок, 

                                                 калина, колоски пшениці, лялькові ручки, свічка, земля).

Форма проведення: конференція-зустріч

Тип уроку: урок мужності

Використана музика: упродовж заходу звучить В.Моцарт «Реквієм», пісня О.Білозір «Свіча»,  відео http://www.youtube.com/watch?v=Tjkxtc86IK4

   На столі — букет квітів, перев'язаних чорною стрічкою, поломана хлібина, вода, на партах і столі — свічки, учні одягнені в чорний одяг.

    На дошці написи: Жить стало лучше, Жить стало веселей!
                                                                                     Й.В. Сталін)
                                  ...а онде під тином
                                 опухла дитина, голоднеє мре...
                                                                               (Т.Г. Шевченко)

   Вступне слово вчителя.

    Багатовікова історія українського народу – це насамперед літопис життя і смерті народу – великомученика, доля якого була досить лиха. Історія народу – бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ, якщо він народ, має власну історію.

   Учень: Страшні тридцяті роки XX століття.

    Людям довелося пройти через зраду країни, близьких, злидні й постійний страх. І сьогоднішня наша розповідь – про голодомор 30-х років.

    Жахливо, що за гаслом «Наздоженемо і переженемо» стояла смерть мільйонів. Села стали експериментальною зоною. Це був експеримент за право на життя українського народу. Жили за законом джунглів: виживає найсильніший. У світі немає іншої країни, де кожний метр землі покритий безіменними могилами. Хрестів над ними не ставили – не встигали. До цвинтарних книг імен не вносили – в живих не було сил.

  Учениця: Дмитро Білоус «Ти кажеш, не було голодомору?»

                Ти кажеш, не було голодомору?

                І не було голодного села?

                А бачив ти в селі пусту комору,

                З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хтож села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

     Учень. Пам`ять –нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини,і життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним. Особливо вражаючи сторінки, де смертельним шрифтом викарбовано слова: голод, голодомор.

   Трагічна пам`ять про голодомор –то як чорний, незглибимий колодязь, у який, можливо, і не хотілося б заглядати, бо ж побачимо себе далеко не такими, якими б хотіли побачити.

   Але мусимо подивитись в цей колодязь чесно, нічого не приховувати, аби очистити власні душі від скверні, самовісповідатись і покаятись аби не повторилося найстрашніше за всю історію України. Штучне, насильницьке винищення людей.

 Учениця. Адлер Королів «Стіни плачу»

Не звільняється пам`ять. Відлунює знову роками

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки – твердині, ні храми –

Скам`янілий чорнозем – постріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далени, аж немов з кам`яної гори

Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, ХХ століття»

І не рік, а криваве клеймо: «тридцять три».

 Учень. Тож перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам`яті.

 Відео Німа правда. Свідчення, загублені в стерні http://www.youtube.com/watch?v=Tjkxtc86IK4

   Вчитель. Нещадно палило сонце, нещадно знищувало будь – яку думку про життя. Вона зривалася мов листок з гілки і летіла в прірву німого болю, в прірву байдужості світу, порослу лише будяками і осоту лише правди. Кому була потрібна її правда? Кому була потрібна правда слабкої, впокореної голодом країни? Кому була потрібна правда родючої землі густо засіяної мерцями? І вона мовчала, мовчки зносила наругу, мовчки зносила смерть своїх дітей і всі жахіття тої моторошної ночі, якої не бачила земля з часу створення світу. А на ранок знову знесилено йшла збирати колоски в надії нагодувати їх мертвих, пророслих в стерні німим криком правди.

   Масштабний голод в Україні почався наприкінці літа 1932 року, діставши кульмінації напровесні 33-го і лише на початку літа завершився скорботними жнивами. Впродовж цього року в Україні загинули мільйони людей. Жодна війна не забрала за такий короткий час стільки людських життів. Щохвилини у Запорізькій, Сумській, Київській областях умирали 17 осіб. Щогодини Полтавщина, Миколаївщина, Вінниччина та Хмельниччина втрачала 1000 хліборобів. А щодня -  майже 25 тисяч українців.

  Скільки ж їх знищила сталінська хлібозаготівля? Організована заради впокорення найволелюбнішого народу – 3, 5, 7 чи 10 мільйонів?

  Вчитель.

   У 1932 р. погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив, українці, працьовиті люди, не полінувались зібрати його. Але становище у країні було катастрофічним. Тому партійно-державна верхівка під керівництвом Й. Сталіна прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців селяни залишилися без продовольчого, фуражного, насіннєвого фондів.   

   Представники місцевої влади організовували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного по мішку зерна, в разі непослуху селянам загрожувало позбавлення волі строком десять років. Це був розбій, свідомо спрямований  на фізичне винищення селянства.

   Колективізація, розкуркулювання, денаціоналізація, геноцид... Внаслідок повного виснаження організму від голоду вмерло 12 мільйонів, було вивезено до Сибіру, на Урал, у райони Крайньої Півночі - 3 мільйони осіб. Злочин, здійснений під час голодомору в Україні, був злочином проти людства.

  Учень.

То був страшний навмисний голод.
Стріла була така нищівна.
Щоби згромадити стодолу
Колгоспної катівні.
То був страшний навмисний злочин.
Такого ще земля не знала.
Закрили Україні очі.
І душу міцно зав'язали.
Сліпу, пустили старцювати...
Луна ще досі в оболонях.
Здичавіла вкраїнська хата
На березі своїх агоній.
Глуху, заставили мовчати.
А то би світ втопивсь в Славуті.
Як божевільно їла мати
Свою дитиноньку майбутню.
Мерцями всіялося поле.
Ні хрестика і ні могили.
То був такий навмисний голод.
Чи, Боже, й Ти вже був безсилий?

(Тарас Федюк «Навмисний голод»)

  Учень.

Голод був нестерпним. Виснажені, маленькі рученята у передсмертній молитві звертались до Бога, просили хліба.

Сині пальчики простяг до хліба
І стиснув його, неначе скарб,
І усмішка пригасила ніби
На чолі жорстоких злиднів карб.
Впав навколішки близенько грубки
І на мить забув про дні тривог,
А з очей, з усміхненої губки
Усміхався зголоднілий Бог.
(Н. Мудрик-Мриц)

   Вчитель.

  Люди пухли від голоду, вимирали цілі села.  Наступила голодна зима. Хліба не стало вже до Нового року. Голодуючі сім'ї їли кукурудзяні качани, стебла, просяне лушпиння, стручки акації, сушену солому, трави, гнилі кавуни і буряки, а також м'ясо домашніх тварин і дохлих коней.

   Учениця.

  Нестерпне горе, біль і розпука матерів, які у відчаї страчували своїх дітей. Так, за спогадами очевидців, жінка помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку, «і до ранку всі діти померли».

  Учениця.    А. Листопад «Остання колискова»

Спіте, дітки, спіте, любі.
І не просинайтесь!
Вже не буде мучить згуба.
Забере Вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти…
Янгол божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
Спи, синочку, горе – паску.
Засинай, навіки, доню.
То моя остання ласка
З материнської долоні.
Натопила маковинням.
Затулила лядку й комин.
І в тумані темно – синім
Заспівала колискову.
Спіте міцно, спіте, діти…
Янгол божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
Спи, синочку, горе – паску.
Засинай, навіки, доню.
То моя остання ласка
З материнської долоні.
Ще пограймось навперейми.
В піжмурки з бідою.
Лельки!
Заховаємось од неї.
У сиру земельку…

   Учень.

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік.

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

 Клала в яму, поклавши на бік,

Без труни, загорнувши в ряднину...

А на ранок — помер чоловік.

     І невтому, трудягу старого

     Без хреста повезли у той бік...

     І кістьми забіліли дороги

     За сто земель сибірських, сто рік.

  Учениця.

В жахливий час зникає раптом жах
Аби не збожеволіти завчасно!
Збирає Пам’ять на гірких полях
Людську зневагу, що вродила рясно!
І каменіє з нелюдського страху!
Куди не глянеш – скривджені мерці.
А як же ті живі?! Під смертним дахом.
...На цвинтарі розкажуть чебреці
Та цвинтарів якраз-то і нема.
...Ні сповіді, ні навіть домовини.
Без тризни поховала всіх зима.
Ніхто, ніде – і кущика калини.
І півстоліття правдоньки – ні з вуст.
Чи, Господи, то не страшна крамола?!
Та ж мусить скрізь дзвонити Златоуст,
Щоби не повторилося ніколи!

   Учень. Під кінець 1932  та на початку 1933 року селянство вже не мало ніяких харчів, а спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але і печений хліб, крупу, квасолю, картоплю, горох, насіння для сівби овочів, навіть насіння квітів. Виймали з печей зварену пісну страву: борщ чи кашу - і розхлюпували по долівці. Селяни ховали торбинки із зерном у колиски немовлят, розсипали на печі, прикривали рядном і садили згори дітей, закопували залишки зерна у землю, затоплювали у криницях. Але все це пошукові загони знаходили...

  Учениця. А ось яким було меню того страшного лихоліття, завдяки якому українці виживали. Меню відтворене на основі спогадів свідків того старшного голоду:

Хліб, до складу якого були висівки проса та гречки, замішані на воді.

Відварена дерев’яна стружка, обспебена з барильця, в якому колись зберігалося сало.

Випарені в казанах старі кістки тварин, шкіряне взуття та підошви.

«Млинці» з кропиви, каша з іншого буряну.

Кінський гній, бо в ньому інколи були цілі зерна пшениці.

Делікатесом були жолуді, слимаки.

  (Дітям пропонується скуштувати млинці, інгредієнти яких висівки, липовий цвіт, березові бруньки, кропива)

  Учениця. У селах люди поїли всіх котів, собак, ловили диких птахів, пацюків, ховрахів, пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений гнилий бур'ян, клей з дерев, але це не рятувало. Люди додавали в їжу тирсу, почали пухнути і вмирати з голоду. Почалися випадки людоїдства. Деякі збожеволілі сім'ї поїдали своїх найменших діточок, щоб вижити самим. Навесні 1933 року зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.

   А тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною охороною міліції.

  Учень.      

Зерно у купах пріло під дощем.

Кудись у море, в безвість, за границю.

Щоб насадити скрізь цей наш едем,

Немов виріскуючи із криниці,

Переливаючись рідким вогнем

Текло струмками золото пшениці.

Ми тільки бачили той тьмяний блиск,

На горлі ж ми відчули пальців стиск.

Тоді дурні Грицьки і Опанаси

Вмирали, як у зливу комарі.

Тоді по селах їлось людське м'ясо,

І хліб пекли з розтертої кори,

Дивились голодні діти ласо

На спухле тіло вмерлої сестри.

Так ми, хоч і покинули печери,

В двадцятім віці стали людожери.

                               (Ю.Клен. "Прокляті роки")

  Учень. А ось які свідчення залишили про страшні роки ті, хто пережив голод.

 ( Діти зачитують свідчення земляків, які пережили голод).

  Учениця. Опухлі діти і дорослі чорними тінями ходили вулицями сіл, по звалищах у пошуках чогось їстівного - і падали на землю мертвими. Багато дітей на берегах річок варили у казанках молюсків, різних черепашок, щоб утамувати голод, їли щавель, лободу, видирали гнізда птахів, зривали на полях недозрілі колоски, вилущували зернятка посинілими ротами. Масове вимирання селян відбувалося якраз навесні.

  Учень

 Українська нестерпна сюїта...

А навколо – одна лише сон - трава.

Умирать почали... у квітні,

Коли всюди і все ожива.

Ні живої води...

Ні порому,

Що єднає життя на порі.

Чи ж то легко смеркать молодому

На ранковій весняній зорі?!

Вже і проліски, і блавати...

Ще би трохи -  і сад зацвів!

Як було тим очам закриватись

Під лункий солов'їний спів?!

...Умирать почали у квітні.

                               (А.Листопад. "Українська нестерпна сюїта")

  Вчитель. Села вимирали тихо, благаючи хліба. Виснажені, напівживі жінки пекли перепічки, замішані на тирсі, товчених жолудях, ліщинових сережках. Та з кожним наступним днем ставало все скрутніше і голодніше. В пошуках можливого харчу люди йшли із села в міста. Бодай лушпину від картоплі знайти, бодай крихту хліба. Бодай.

Учень.

  Ні труни, ні хрестів,

І не тризни!

Прямо в яму.

На віки віків!

Чорна сповідь моєї Вітчизни

І її затамований гнів.

Ні віночка, ні навіть барвінку…

Наче падалиць – під вітрюган!

То причастя твоє, Українко.

Українцю, то твій талісман.

…А мої дочки тай по куточках

Стогнуть і досі .

Биті і босі.

А мої дочки – вічнії вдови.

Їхня родина – доля тернова.

Гей, Україно…

Де ж українці?

Мати чекає  вісті от сина.

            Гей, українці, де ж Україна?!

 

Учениця. Вірш "Дівоча сльоза"

Плаче Таня.
На возі з мерцями.
Вона, людоньки, ще ж бо жива...
А везуть вже до смертної ями.
Забарилися десь перезва.
І нема кому косу розплести.
Повмирали і дружби, й дружки.
Отака українська сієста.
Отакії московські стрічки.
Дочекалася свого весілля.
Мертві хлопці...
Усі женихи!
Наречена поверх, як неділя.
А ще вище – чужії гріхи.
Серед білого дня стало темно.
Що, гробарю, ти Богу сказав?!
Покотилась, як сонце, на землю
Та остання дівоча сльоза.

Учень    Вірш "Вічний монолог"

Я ще не вмер...
Ще промінь в оці грає.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік.
До вишеньки.
В колиску ясночулу...
Я чую запах квітів. Я не вмер...
А небо стрімко падає додолу
Тримайте хтось.
Хоча б за коси верб.
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?!
Окраєць ласки.
Чи хоч з печі диму?
В клітинці кожній – озеро води.
Я ще не вмер.
...Усі проходять мимо.

...А житечко моє таке густе.
...А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.

 

Учень    Вірш "Біла молитва братика"

Бозю!
Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка.

Таж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я – пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.

Тато і мама – холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий,
Бозю, що там у тебе в рці?..

  Вчитель. Кажемо нині: село постаріло. А це ж прямий наслідок голодомору, «матеріальний» відгомін ненароджених поколінь. Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, не поправно підірваний голодомором тридцять третього року. Що ж забрали в могилу ті мільйони великомучеників голодного року? Не тільки те, що вони самі могли сотворити на цьому світі, а й те, що вони так і не передали нащадкам. Зяюче провалля утворилося на місці 33 року в демографічній структурі населення України, не відновлено і досі.  Це провалля невідворотно повторювалося потім ще й ще – коли наставала пора народжувати своїх дітей тим дітям,яких вже давно забрала голодна смерть, і дітям цих народжених. Обірвався вічно живий ланцюг поколінь українського народу, якого ніколи не щадила доля.

  Учень. А пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, щоє в нації, - гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя й справедливості, людяності і відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів.

   Учениця. Тяжко повертаю собі народ України духовне здоров`я. Жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду, розкріпачити волю людей. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.

    Учень. 12 серпня 1990 року поблизу Лубен завершили українці Курган Свободи. Там освятили місце вічної пам'яті землякам своїм, які залишили життя земне у пекельних муках. Стоїть Гора Зажури неподалік Лубен. А на ній Хрест здійнявся – символ розп'яття українського народу. І не хай світло свічки буде нашою даниною тим, хто пішов від нас у 1933 році.

     Вшануймо їх пам'ять хвилиною мовчання.   За п а л е н н я     с в і ч к и.

   Вчитель. На закінчення хочу сказати словами "Молитви за убієнних голодом” Катерини Мотрич: "Роде наш небесний! Народе Божий, неоплаканий! Лика не ціловані, руки не перехрещені! Душі рідні перед господніми воротами не поблагословенні ! Прости, народ Божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів за тебе не робили. І ми покарані за безпам'ятство. І до нас озвалося лихо. Нагодувало і нас смертним плодом, і горить над нами лиховісна непогасна свіча.

      Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне вам, Душі убієнні! Господе! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель  від землі й народу відведи. Амінь!”

     

Дівчина

О, як же ти не вмерла, У країно,

Бо скільки ж то зловісницька мета

Звела людей, приречених безвинно, —

Й ніхто за це ні в кого не спитав.

Чому, чому, чому, чому

Гонили правду у тюрму?

Чому від голоду вмирали?

Чому церкви поруйнували?

Чому так знищили багато?

Чому не судять винуватих?

Вчитель: Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цін­ності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам'яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно... Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять тре­тього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до на­ших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.

   Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українсь­кого народу та даємо обіцянку пе­редати знане прийдешнім, щоб світла пам'ять спокутувала неспра­ведливе замовчування минулого.

 Учениця. Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, це блукати десь серед могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба сьогодні говорити про голод?

 Учень. Озиратися в минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

   Вчитель. Нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!

   Звучить пісня О. Білозір «Свіча». Діти виходять зі свічками в руках і шикуються у вигляді журавлиного ключа.